Устим Голоднюк — захисник Майдану з листопада 2013 року, боєць 38-ї сотні Самооборони Майдану. Загинув 20 лютого 2014 року внаслідок вогнепального поранення в голову, яке отримав, коли допомагав виносити тіла загиблих біля горішнього виходу станції метро «Хрещатик». Блакитна миротворча каска Устима не зупинила снайпера. Сьогодні цю каску, а також одяг Героя, в якому він був вбраний того трагічного дня, можна побачити в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини. 

«Цією виставкою хочемо показати тернополянам, що Україна змінилася і за це молоді люди віддали своє життя. Я вірю, що буде створено музей Революції гідності, і ці речі мають зберігатися там, — каже батько Героя Небесної сотні Устима Володимир Голоднюк і розповідає, як він зберіг особисті речі загиблого сина: — Коли бюро розслідувань, яке займалося справами тільки Майдану, було знищене, я як потерпіла сторона мав право отримати речові докази на зберігання, а саме особисті речі Устима. Я написав відповідну заяву у Генеральну прокуратуру і забрав їх, зокрема одяг, берці, наколінники Устима, баф Самооборони Майдану і пробитий блакитний шолом, фото якого після загибелі Устима облетіло інтернет і весь світ».

У 2014 році Володимир Голоднюк проводив власне розслідування вбивства сина. «Як колишній працівник правоохоронних органів я знав, як це робиться, за допомогою друзів, соціальних мереж шукав свідків, потерпілих. У фейсбуці створили групу «Майдан 18—20 лютого. Як усе було». Максим Попов, Оксана Трапезун допомагали мені знайти свідків. Ми спільно встановили сто відсотків потерпілих, 99 відсотків свідків, приблизні напрямки стрільби, зібрали фотографії, свідчення очевидців. Усі ці матеріали разом із пропозиціями щодо розслідування я передав у Генеральну прокуратуру».

Володимир Голоднюк уже сім років координує волонтерську роботу щодо допомоги бійцям на сході. За цей час з’явилося понад тисячу експонатів, тож, щоб зберегти пам’ять про Героїв, вирішив заснувати музей російсько-української війни.

«Якби мого Устима не вбили на Майдані, він однозначно був би тепер на сході, захищав би Україну. І, думаю, я воював би поряд із ним. Бо відчуваю за собою провину. Я хоч і був 20 лютого в Києві, але на іншому боці вулиці Інститутської, — розповідає Володимир Голоднюк. — Мене не покидає думка: якби я був поряд, міг би якимось чином прикрити Устима. А так залишається одне — допомагати нашим воїнам і врятувати чиєсь життя, якщо я не зміг врятувати свого сина». 

Тамта ҐУҐУШВІЛІ.