Жінки, які живуть з наркозалежністю, в Україні добре знають, що таке дискримінація. Вони страждають від домашнього насилля і не отримують належної допомоги від поліції, вони зазнають стигми  під час вагітності, коли у медзакладах порушують їхні репродуктивні права, вони часто ризикують бути позбавленими батьківських прав. Такі жінки постійно відчувають на собі осуд суспільства, почуваються відкинутими та невидимими. Вони звикли, що коли потребуватимуть допомоги, соціум їх звинуватить, або ж взагалі не братиме їхні проблеми до уваги.

Щоб актуалізувати низку нагальних проблем, із якими щодня стикаються наркозалежні жінки, а також поділитися досвідом їх вирішення, у Києві відбувся ІІІ Національний форум жінок, які живуть з наркозалежністю. Захід організували благодійний фонд «Надія та Довіра», Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я».

До участь у форумі приєдналися представники/ці донорських організацій, правоохоронних структур, ЗМІ, лікарі/ки, інші зацікавлені сторони. Учасники обговорювали найкращі практики, робили презентації, ділилися наболілим, сперечалися і планували подальшу діяльність.

«За даними досліджень, в Україні сьогодні 60 тисяч жінок є наркозалежними. Через дискримінацію та негативне ставлення  зі сторони деяких медпрацівників дуже мала кількість цих жінок мають доступ та проходять лікування на замісній підтримувальній терапії (ЗПТ). Окрім того, вони часто відмовляються від лікування через страх стигми. Так, дані дослідження показують, що серед клієнтів ЗПТ жінок є менше 10 відсотків. Тому нині одне із головних завдань – це  надання гендерно чутливих послуг для наркозалежних жінок», – наголосив Павло Смірнов, заступник виконавчого директора з програмної діяльності МБФ «Альянс громадського здоров’я». 

У свою чергу Павло Скала, асоційований директор з політики та партнерства МБФ «Альянс громадського здоров’я», зазначив, що потрібно спільно працювати над збільшенням кількості жінок у програмі замісної підтримувальної терапії: « Єдина статистика, яка наводить дані про кількість наркозалежних жінок – це пацієнтки ЗПТ. Ми розуміємо, що там не всі, але лише ті, хто мають залежність від опіоїдів. Проте і цих даних достатньо, щоб розуміти: лише приблизно одна шоста наркозалежних жінок лікуються. Необхідно малими кроками, але цю ситуацію змінювати».

Директорка «Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» Тетяна Лебедь під час презентації розповіла про головні досягнення організації та поділилася цілями на наступний рік.

«Сьогодні БО «ВОНА» є мережею регіональних лідерок, які працюють із наркозалежними жінками в регіонах, відстоюють їхні права і займаються адвокацією та мобілізацію спільноти. За останній рік ми розширили мережу параюристок та регіональних представниць у регіонах України. Всі консультації надаються у форматі «рівна – рівній», – сказала Тетяна Лебедь. –  Наша сила – у єдності, в сестринстві. Круто, що ми, жінки, які живемо з наркозалежністю багато років,  можемо передавати свої знання. І дівчата вже не стикаються з тими проблемами, з якими стикалися ми, коли не було від кого отримати поради. Радує, що зараз ситуація змінюється».

Наталя Каргашова, регіональна координаторка «Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» розповіла, що стикнулася із труднощами під час реалізації проєкту щодо зменшення правових бар’єрів доступу жінок, які живуть з наркозалежністю до медичних, соціальних та юридичних послуг.

«Непросто було знайти у кожному регіоні жінок, які будуть працювати параюристками та надавати первинну юридичну допомогу наркозалежним. Найбільше труднощів виникло із західними областями через специфіку даних регіонів: високі християнські цінності, боязнь осуду суспільства, дискримінацію . Там, на жаль, у нас параюристок досі немає. Але, сподіваюся, що вже незабаром у нас з’являться представниці зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя», – сказала Наталя Каргашова.

На форум також були зарошені представники Центру пробації, які розповіли присутнім про роботу установи, про необхідність партнерства із організаціями, що приділяють значну увагу наркозалежним особам для надання їм ефективної допомоги.  Також було запропоновано до співпраці активних представників із різних організацій, метою яких є допомога наркозалежним, в якості волонтерів пробації.

Цьогоріч вперше до участі у форумі запросили представників медіа, адже позитивний та негативний довід спілкування між собою мають як журналісти, так і наркозалежні жінки. Зокрема, дослідниця і журналістка Любов Величко представила присутнім результати контент-аналізу онлайн-видань «Як про наркозалежних говорять ЗМІ»

«У 60 відсотків випадків на проаналізованих сайтах наркозалежні згадуються у кримінальних новинах. І лише у 10% випадках йдеться про пояснювальну журналістику. Моніторинг сайтів показав, що йдеться про емоційно забарвлені заголовки, а також відсутність коректної лексики та термінології у публікаціях, – констатувала Любов Величко. – Звісно, якщо людина читає щодня подібні новини, то у неї формується думка, що наркозалежні – це злочинці. Тому журналісти мають  не демонізувати осіб, які живуть з наркозалежністю, а об’єктивно висвітлювати ситуацію, писати про них, у першу чергу, як людей, а не монстрів».

Своїми історіями спілкування з медіа поділилися наркозалежні жінки, які розповіли, що їхні слова часто перекручують, щоб у публікаціях виставити у негативному світлі. Тож присутні погодилися, що поширення неправдивої інформації залишається проблемою, а робота у просвітницькому напрямку серед наркозалежних, суспільства, медичної спільноти має бути на кращому рівні.

На завершення форуму учасниці ухвали маніфест до широкої громадськості, щоб стати видимими та актуалізувати проблеми понад 115 тисяч жінок.

«Ми, наркозалежні жінки, живемо у ситуації постійної стигми та дискримінації з боку суспільства. Так, тема жіночої наркозалежності – незручна і табуйована в нашому суспільстві. Так, ми зазнаємо стигми і дискримінації від своїх родичів/ок, сусідів/ок, представників/ць влади, соціальних служб, правоохоронних структур, інших. Але не можна вирішити проблеми мовчанням! Тому ми — спільнота жінок, які живуть із наркозалежністю, виступає «за»  гендерну рівність, рівні права для кожної людини, незалежно від діагнозу, статі, соціального статусу, справедливе правосуддя! Наша мета – щоб наш голос був почутий!», – йдеться у маніфесті.

Світлана ШЕВЧУК.