Перш ніж поділитися думками з приводу президентських вибор ів, хочу «привітати» І. Коломойського в особі В. Зеленського з обранням у президенти. Очевидно, що це суто єврейський політико-економічний проект.
Шановні українці, нічого у світі не відбувається просто так. Всі події та явища обов’язково пов’язані між собою причинно- наслідковим зв’язком. Наприклад, яка причина змусила людину, абсолютно не підготовлену до управління державою, звалити на плечі непосильну для неї ношу. А вона є — і досить серйозна. Все завязано на величезній сумі доларів, які втратив в Україні Коломойський, бізнес-партнер Зеленського. Як кажуть політологи та експерти, Коломойський вклав у Зеленського 45 мільйонів доларів на розвиток його бізнесу. Тепер ці гроші він повинен відробити і допомогти Коломойському повернути «Приватбанк», який на вимогу МВФ був націоналізований, та два мільярди доларів, які він нібито втратив. Наслідки від цієї афери, якщо їм вдасться її провернути, суспільство відчує на власній шкірі. Зверніть увагу, не встиг Зеленський стати президентом, як Коломойський уже звернувся до Київського окружного апеляційного суду, котрий і визнав націоналізацію «Приватбанку» незаконною.
Я не вірю у доброчесність людини, яка ще вчора називала Україну повією, українців — хохлами, Томос — «термосом», а бандитів на Донбас і «повстанцями» та постійно висміювала український народ у своєму балагані під назвою «95-й квартал», а сьогодні вона раптом дуже сильно полюбила Україну і хоче «зробити добро» її народу. Це, на мою думку, не що інше, як чистої води фарисейство. Ті люди, котрі мають очі і бачать ними, котрі мають вуха і чують ними, котрі мають власний розум, ті розуміють, що насправді відбувається в Україні. Нині українське суспільство поділене на три великі групи із різним світоглядом та баченням подальшої долі України. Одна група, яка охоплю є приблизно 30 відсотків усього населення країни, складається в основному з космополітів, людей без національної визначеності, національної свідомості та гідності. У цю групу входять і колаборанти — це адепти «руского міра», тобто вороги України. Друга група населення прямо протилежна першій — це національно – патріотичні люди, для яких слово «Україна» не порожній звук: їх приблизно 25—30 відсотків. Позиція цієї групи населення чітка і зрозуміла: за будь-яких обставин не втратити державу, і вони готові обороняти її від всякої нечисті. Між цими протилежними силами перебуває третя група населення, яка великою мірою своїм голосуванням визначає долю України: або країна хитнеться у бік дикої азійської орди, або приєднається до цивілізованого багатого та демократичного світу. Ця група людей не має жодних патріотичних почуттів та переконань. Її життєве кредо примітивне: щоб тільки холодильник був повний. Із політичної точки зору — це «болото». І, як не дивно, його теж близько 30 відсотків. Саме ця аморфна маса й допомогла Зеленському виграти президентські вибори. Вона затуманена антиукраїнською телепропагандою настільки, що геть начисто втратила здатність будь-що бачити та розуміти. Та ж група у 2010 році привела до влади зека-рецидивіста, котрий обібрав Україну до нитки і втік. Тут виникає логічне запитання, що в головах цих людей — вата чи мозок?
Колись давно мій батько говорив мені, підлітку, що єврей не шукає собі місця там, де багаті села, а де дурні люди, бо там він буде керувати і робити з ними, що захоче. Звичайно, я розумію, чому ті люди проголосували за Зеленського, бо й сам перебуваю в такому ж стані, коли доводиться рахувати копійки від пенсії до пенсії, попри те, що маю майже 53 роки трудового стажу. Але я не розумію одного: чому ці люди раптом вирішили, що тільки Коломойський— Зеленський полегшать їм життя, ніби в Україні немає інших достойних людей, здатних навести лад і покращити життя народу. Я знаю людей, які, незважаючи на своє нужденне матеріальне становище, не втрачають патріотизму, але знаю і таких, котрі при відносному добробут і голосують проти патріотів.
Україна — унікальна держава. Вона чи не єдина в світі, яка бореться сама із собою. Якщо одна частина країни бачить себе у багатій, демократичній Європі, то інша прагне в обійми до агресора. Якщо 70 відсотків українців вважають українську мову єдиною державною, то адепти «руского міра» мають її за ворожу і таку, що нібито розколює українське суспільство. Вони постійно теревенять про це на всіх антиукраїнських телеканалах. Насправді мова не роз’єднує народ, а об’єднує всіх українців, звісно, крім ворогів. Так відбувається всюди у світі. Хіба польська мова роз’єднує поляків чи німецька роз’єднує німців? Зверніть увагу, як вороги через антиукраїнські телеканали регулярно запускають у суспільство різноманітні фейки і стараються задурманити ними українців, і при цьому теревенять, що виступають від імені народу. То їм не подобається українська мова, то прагнення народу до Європи та НАТО. То вони виступають проти санкцій, спрямованих на північно-східну орду, то підтримують бандитів на Донбасі, які вбили вже більше 13 тисяч українців тощо. Не почуєш від них жодного слова про звільнення українських моряк ів та інших політв’язнів, деокупацію Донбасу і Криму. Якщо говорити загалом про об’єднання як таке, то це не про українців.
Історія України свідчить багато про що, але чомусь нічого не вчить. Може, тому, що українцям великою мі- рою притаманні анархізм та махновщина. Серед 39-ти кандидатів у президенти були і достойні люди, вони могли очолити Україну, але власні амбіції не дозволили їм об’єднатися. Не допомогли і заклики до об’єднання, бо, напевно, вже у генах українців оте — боротися самим із собою. Якщо це так, то це національна біда. Саме так у 1919 році через амбіції тодішніх політиканів українці втратили власну державу. Дивно, але факт: українці й нині поміняли шило на мило і тішаться власній дурості. Тепер замість олігархічного клану Порошенка буде керувати олігархічний клан Коломойського. З огляду на президентські вибори можна зробити висновок: український народ далеко не державотворчий. Він буде мати таку владу, на яку заслуговує.
Ю. ДОМБРОВСЬКИЙ. смт Велика Березовиця Тернопільського району.
