Ми з тобою знайомі цілу вічність, щодня бачимося, бо разом працюємо. Нас об’єднують спільні інтереси, ми навіть народилися одного дня, але в різні роки. У нас діти одного віку, очі одного кольору. Нам завжди є про що поговорити, ми розуміємо одне одного з пів слова, з пів погляду. Ми обоє живемо не з тими людьми й обоє боїмося собі в цьому зізнатися. Як і в тому, що кохаємо одне одного.

Я ніколи не зможу сказати тобі про це вголос, тому пишу. Відчуваю, що ти знаєш про мої почуття до тебе. І я знаю, що небайдужа тобі. Щодня бачу це в твоєму погляді.

Ти, напевне, чекаєш, коли я зроблю перший крок тобі назустріч. А я чекаю, що його зробиш ти. Бо ми дуже схожі з тобою. Схожі навіть наші сторінки в соцмережах, адже нас цікавлять одні й ті ж теми.

Я знаю, здається, все про тебе. І ти про мене знаєш усе. На інтуїтивному рівні. Ми відчуваємо одне одного. Пригадуєш, ти якось почав розповідати, як боротися із безсонням, хоча я не говорила, що почала погано спати. А коли я навесні начебто пішла на лікарняний, ти зателефонував і запитав, чи не дало мені запалення хитрощів ускладнень. Ти хочеш і боїшся освідчитися мені, бо знаєш, що я тобі відмовлю. І я боюся, бо впевнена, що ти відмовиш мені. Хоч ми обоє живемо не з тими людьми.

C.