З розвитком цивілізації, з технічними можливостями швидкого пересування по всій планет і, з лібералізацією кордонів і відкритістю до спілкування, здавалося б, так близько до втілення ідеї всеземного братства людей. Та завжди на противагу плюсу є мінус. На Землі нас стало забагато, вона, матінка, не зможе нас усіх нагодувати, одягти й обігріти. Така сувора реальність. Тож треба надійно боронити усе дане нам Богом і створене нашими руками. Ми навчені гірким досвідом, коли так званий старший сильніший брат замість того, щоб поділитися, квапиться забрати. Виходить, єдина надія на власні сили і незламність духу, на наше військо.
Ще за козацьких часів склалося так, що вони, єдині захисники українського народу, ставали під покров Матері Божої, молилися, просили Її заступництва і перед боєм, і коли в’язали перший сніп на житньому полі. Під покровом Пресвятої Богородиці формувалася й Українська повстанська армія. Тож не випадково, згідно з указом президента від 2014 року, з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, територіальної цілісності України, військових традицій і звитяги українського народу, сприяння подальшого зміцнення патріотичного духу в суспільств і 14 жовтня вважається Днем захисника України.
З нагоди свята Покрови і тих незабутніх подій в історії українського народу позавчора в Тернополі відбулося урочисте зібрання. На Театральний майдан, з ласки і щедрості природи залитий сонцем і літнім теплом, зранку прийшли тисячі мешканців і гостей міста. Під звуки оркестру, рівняючи стрій і карбуючи крок, пройшли підрозділи Тернопільської 44-ї окремої артилерійської бригади, Національної гвардії, Національно ї поліції, службовців військового комісаріату. Окрасою всього цього контингенту стали курсанти Тернопільського професійного коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою — при розгорнутому прапор і, в червоних беретах. Військові вишикувалися на західному крилі майдану навпроти велелюдного цивільного зібрання. Біля монумента, де на високій щоглі майорить Державний прапор, розташувалися оркестр, почесні гості, представники влади.
Свято «Ми щит і меч твій, Україно» розпочали преосвященні владики і всечесні отці молебнем та спільною молитвою за Вітчизну і душ і тих, хто поклав за неї життя. Ударами пульсуючого серця відлетіла з майдану в небо урочиста хвилина мовчання. Відтак перед присутніми з промовами виступили тимчасовий виконувач обов’язків голови облдержадміністрації Іван Крисак, голова обласної ради Віктор Овчарук, міський голова Сергій Надал. Кожен з них вручав нагрудні знаки, грамоти, подяки, грошові премії, цінні подарунки батькам, матерям, дружинам, сестрам, дітям воїнів, які загинули, захищаючи Батьківщину. Нагороди отримали й ті, хто нині в строю, на передовій і в тилу.
До присутніх і, зокрема, до своїх вихованців звернувся начальник Тернопільського професійного коледжу з поглибленою військовою і фізичною підготовкою полковник Вадим Ластовицький. Він привітав усіх зі святом і наказав курсантам приступити до прийняття клятви. Карбуючи крок, перед строєм вишикувалося відділення прапороносців. Юнаки й дівчата клялися на вірність Україні, обіцяли захищати її до останнього подиху. Потім курсанти зі зброєю в руках показали всьому загалу свій вишкіл володіння прийомами рукопашного бою, злагодженості дій кожної бойової одиниці. Зібрання завершилося оркестровим дефіле і урочистим маршем тих, хто був героями свята.
Та світлий празник не обмежувався подіями на майдані. В Українському домі «Перемога» теж було людно. Тут відбувалися презентації фотовиставок. Одна з них, пересувна, «Фактор свободи» в постатях Мазепи, Петлюри та Бандери, акумулювала незабутні історичні події України. Інший вернісаж — фоторозповідь прес-офіцера Юрія Кульпи про Тернопільську 44-ту окрему артилерійську бригаду. Її створили, як кажуть, на ходу, просто на Яворівському полігоні. Багато хто з особового складу не мав до артилерії ніякого стосунку. Вчилися в путі, в бою — треба було боронити країну. За кілька років бригада стала повноцінним військовим підрозділом. Її батареї гриміли по всій протяжності східного фронту.
Урочистістю, піднесеністю віяло і в залі обласного драмтеатру. На сцені — величезна свіча, ведуча церемонії — в червоному, рухомий рядок — чорний, а на ньому імена загиблих добровольців. І пісня-реквієм «Плине кача…» Скільки линули ті сумні слова і музика, стільки й рухався чорний рядок. Здавалося, немає кінця списку тих імен героїв, які пішли на смерть добровільно, за покликом душі і серця. Потім була церемонія нагородження «Доброволець Тернопільщини». А на вулицях осіннього з літнім теплом міста гуляли люди, раділи і світлій днині Покрови, і всім зустрічним, на кому була військова форма. Бо за буденністю справ ми часом і не помічаємо їхньої праці, їхньої жертовності, їхнього подвигу.