У ЧЕТВЕРТУ СУБОТУ ЛИСТОПАДА МИ ВШАНОВУВАТИМЕМО ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ В УКРАЇНІ. ЦЬОГО ДНЯ ВІДБУВАТИМУТЬСЯ ПОМИНАЛЬН І БОГОСЛУЖІННЯ, О 16 ГОДИНІ МИ СХИЛИМО СЕРЦЯ У ЗАГАЛЬНОНАЦ ІОНАЛЬНІЙ ХВИЛИНІ МОВЧАННЯ, А ВВЕЧЕРІ У НАШИХ ВІКНАХ ЗАПАЛАХКОТЯТЬ СВІЧКИ…

НЕ ОДНА ДИТИНА СПИТАЄ У БАТЬКІВ, ЧОМУ ТАК? ЯК ЇЙ ПРАВИЛЬНО ПОЯСНИТИ ПРО ЦЮ ТРАГЕДІЮ В ДОЛІ УКРАЇНИ, АБИ НЕ ТРАВМУВАТИ І НАВІКИ ЗАПАЛИТИ В МАЛЕНЬКОМУ СЕРДЕНЬКУ СВІЧЕЧКУ ПАМ’ЯТІ ПРО МІЛЬЙОНИ ТИХ, КОГО ВИМОРИЛИ ГОЛОДОМ У 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 РОКАХ? ЯКИМ ЧИНОМ ГОТУВАТИ ПАМ’ЯТНІ ЗАХОДИ У ШКОЛАХ, АБИ ДІТИ ЗНАЛИ І ПАМ’ЯТАЛИ? ПРО ЦЕ МИ ПОГОВОРИЛИ З УЧИТЕЛЬКОЮ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ, ТЕРНОПОЛЯНКОЮ ТЕТЯНОЮ ГОЛОВАНЬ.

— Найважче пояснювати це найменшим школярам, — каже Тетяна Юріївна. — У четвертому класі вже можна. Наприклад, із допомогою казки «Ріпка», її героїв на магнітах. Розказати, що настав час, коли сім’я не мала що їсти, бо один лихий чоловік відібрав усі продукти. В жодному разі не говорити, що баба з дідом з’їли котика і собачку. Це занадто, адже в такому віці діти ще не зможуть цього зрозуміти. Розповісти, що бабуся мусила пекти хліб не з борошна, а з інших доступних складників. Розкласти на столі кропиву, каштани, жолуді, макуху, коріння, різні гілочки. Діти ставитимуть багато запитань, тож учителька повинна бути готовою до цього. А ще вона має дуже добре знати дітей, перш ніж вдаватися до таких емоційних заходів.

Те, як можна подати школярам тему Голодомору, Тетяна Юріївна проілюструвала заходом, що відбувся кілька років тому в Тернопільській ЗОШ №24, де вона працювала. Вечір-реквієм «Людської пам’яті мости» був підготовлений для семикласників у форматі 3D.

 — Добрий учитель знає, які органи чуття треба задіяти, щоб дитина сприймала різні канали інформації — це класика педагогіки, — пояснює Тетяна Головань. — Діти повинні не тільки бачити і чути, а й відчувати запахи, мати змогу доторкнутися, скуштувати, перейнятися емоціями. Є багато засобів, і їх можна й треба використовувати не тільки під час виховних заходів, а й на уроках із різних предметів. У 24-й школі підхід щонайменше 3D застосовують до всього.

…Захід, про який ідеться, відбувався наприкінці робочого дня, коли надворі вже сутеніло. Вчителі декорували сцену шістьма рулонами старих шпалер, які розмістили парами на віддалі одна від одної. На звороті двох найближчих чорною фарбою намалювали голі дерева, що гублять останні листочки, й «посадили» на гіллі круків. На двох віддаленіших круки «летіли» в глиб сцени. На двох найдальших птахи даленіли, злітаючись досередини, до символу Голодомору — хреста з ангелом. Зображення ангела наклеїли на плівку посередині хреста й спрямували на нього біле світло.

Атмосферу створювали відповідна музика і запах ладану. До слова, це ще й потужний антисептик. Діти, котрих уже важко чимось здивувати й котрі звикли все сприймати поверхово, заходили до зали й… замовкали.

За сценарієм (Тетяна Юріївна радить писати його не довшим, ніж на пів години), усі були одягнені в чорний верх і білий низ. Дівчинка в білому виконала на початку молитву «Аве Марія» українською мовою. Танець під супровід пісні Оксани Білозір «Свіча» танцювали діти в чорних трико й шифонових червоних балахонах зі свічками-ліхтариками у руках. Під час декламування «Молитви за убієнних голодом » Катерини Мотрич увімкнули червоне світло — і воно освітило ангела всередині хреста.

— Лише три кольори — білий, червоний і чорний, але очі годі було відвести, — пригадує Тетяна Юріївна. — Потім учителька сказала, що ми спекли хліб, який у голодні роки рятував людям життя. Це була паляничка майже чорного кольору на вишитому рушникові. До речі, сюрприз, адже несподіванки завжди підсилюють емоції. Учителька запропонувала кожному скуштувати по маленькому шматочку цього хліба, але за однієї умови: не випльовувати! Адже там не було ні- чого неїстівного, лише товчені жолуді, горіхи, макуха, кропива. І одне яйце, щоб це все трималося купи. Його неможливо було різати — тільки дробити. Деякі діти пальчиками збирали крихти, бо ж учителька розповідала, як бережно люди ставилися до найдр ібнішої крихточки хліба. Діти кривилися, але не виплюнув його ніхто. Усі виходили під музику й куштували цей хліб. Як думаєте, що вони винесли з цієї зали в серцях?

Тетяні Юріївні про рецепт «голодного » хліба розповідав уже покійний свекор, котрий був родом із Київщини. Проте в інтернеті є відео, де старші люди місять і печуть кропив’яні коржі, де розповідають, із чого пекли хліб у часи Голодомору. Він майже не їстівний, гіркий, але в ті роки люди ще й не таке їли.

— Пояснюючи дітям про певні трагічні сторінки нашої історії, треба найперше враховувати їхні вікові особливості, — зауважує Тетяна Юріївна. — Маленьким не розповідати такого, що може запасти в їхню свідомість і спотворити сприйняття, навіть травмувати психіку. Учителям середньої школи треба враховувати, що їхніх дітей турбують багато сумнівів, запитань, на які ті не мають відповідей і шукають їх будь-де, як і сумнівних задоволень. Тож достукуватися до їхніх сердець треба їхніми ж методами, але педагогічно підлаштованими до них.

Добрий учитель, за словами Тетяни Юріївни, ніколи не буде проводити з кожним новим класом один і той самий захід. Він обов’язково підпасовуватиме його щоразу під нових вихованців. Бо діти змінюються. В одному класі є прекрасні читці, в іншому — багато діток, які танцюють. Якщо вчитель любить свою роботу і дітей, то йому все вдасться. І якщо діти бачитимуть, що вчитель зацікавлений, ставиться до них із відкритою душею — вони тягнутимуться до нього і радо братимуть участь у всіх заходах.

…Наближається річниця Революції гідності. Учителям початкової школи стане в пригоді казка про Котигорошка, адже в нації завжди були свої герої. Нині в Котигорошка багато побратимів, проте й ворог став дужчим. Це вже не той змій, якому дужий хлопець міг сам дати раду…

 Без сумніву, схожі заходи потребують неабиякої підготовки. Завжди легше роздати дітям слова, які вони вивчать і розкажуть. Найлегше запалити у вестибюлі школи свічку й поставити колоски. Це ніколи не зайве, але діти боковим зором глянуть на них — і ефект буде відповідний. А смак «голодного» хліба залишиться в них не тільки на язиці, а й у серці.

Ліля КОСТИШИН.

Цікаво, що …торік у листопаді один зі спеціалістів Державного архіву знайшов у матеріалах два паперові згортки, в яких було послання до нащадків та кілька десятків грамів хліба час ів Голодомору в Україні у 1932— 1933 роках. Хліб, що навіть віддалено не нагадує нам сучасний, зберігався в архівній кримінальній справі киянина Олексія Сорокіна та був «речовим доказом» його злочину проти тодішньої радянської влади.