Література — тонка грань між реальністю та уявою, де витворюються найцікавіші світи, мешкають персонажі, котрі в чомусь дуже нагадують нас самих, реалізовуються сюжети, які, здавалося б, списані із вчорашніх подій у реальному житті. Чи, навпаки, є такими фентезійними і кольористичними, що  так і хочеться поринути в них із головою, обтрусивши зі стіп пилюку нудної буденності.

12 липня в Тернополі, у книгарні Є відбулася чергова літературна подія — презентація роману «Вдома чекає Марко», нової книжки сучасної української письменниці, журналістки, бізнес-леді Галини Лицур-Щадей. На презентації був присутнім також Ростислав Семків — знаний літературознавець, критик, перекладач, педагог, а модерувала захід Ганна Осадко — відома тернопільська письменниця, поетка, художниця й мисткиня. Отож, зважаючи на оголошений список імен, розмова вийшла, як  і мусила, цікаво, невимушеною, жвавою і навіть дотепною. Обговорювали процес роботи над книжкою, творчість пані Галини в цілому, вплив різноманітних літературних студій і шкіл на формування сучасного письменника-професіонала. Попри все, багато жартували — адже у авторки роману, як виявилося, напрочуд осяйна усмішка і відмінне почуття гумору. Пан Ростислав на правах певного «хрещеного батька» у професії чи то пак метра-наставника трохи поміркував про суть поняття «жіноча література» і еволюцію його у площину «література жіночого досвіду». Думається, що така дефініція більше відповідає суті й основним напрямках розвитку сучасної української прози — тим паче, що до її хедлайнерів критик відніс і таких мастодонтів (у доброму сенсі слова) нашого літпроцесу як Оксана Забужко й Софія Андрухович.

Ну а, повертаючись до роману «Вдома чекає Марко», зазначимо, що авторка таки зуміла заінтригувати авдиторію — адже так і не відрила головного секрету, що саме криється у назві твору. Запитання «То хто ж таки, врешті Марко?» залишилося без відповіді. Вочевидь, з’ясувати це для себе мусить безпосередньо читач.

Натомість у ході презентації багато говорили про теми пошуку себе та власного місця у світі (не конче «жіночого» місця, а скоріше особистісного й загальнолюдського), самотність і дружбу, пошук альтернативного виходу із ситуацій, де, здавалося б, усі маршрути вже чітко окреслені і рішення знайдені.

Як розповідається в анотації, «головній героїні Дані 37 років. У неї є все, про що мріяла її мама: освіта, престижна робота з відповідною зарплатою, власна квартира у великому місті, зрештою, бездоганна репутація. Чого ще бракує для щастя? Як виявляється, головного — самої себе. Щоб спробувати бодай наблизитися до нової, хоч і давно омріяної мети, Дана перериває успішну кар’єру у великій корпорації і влаштовується продавчинею у квіткову крамницю. А далі буде видно…»

А ось те, про що не говорить анотація — у Дани є особистісне, глибоко вкорінене психологічне альтер-его — Богдана Олександрівна, серйозна, відповідальна пані, «справжня галичанка», як стверджує Ростислав Семків (узагалі, літературознавець каже, що весь роман є дуже «галицьким» за контекстами, а також відображає питомо жіноче мовлення, тому сприятиме у кращому пізнанню жінок-галичанок, або загалом галичан і жінок — це як уже подивитися). А ось Ганну Осадко більш зацікавила дихотомія внутрішніх психологічних взаємин Дани і Богдани Олександрівни на різних етапах розвитку сюжету і досягнення між ними певної консолідації ближче до фіналу — що свідчить, напевно про внутрішнє дорослішання і зцілення головної героїні (якщо їй це було потрібно). Ну і власне, сюди ж — теза про терапевтичне письмо, котру теж обговорювали в ході презентації. До слова, психологія літературної творчості так до кінця й не визначилася, кому більше потрібна ця справа — автору або читачеві? Хай там як, а добрі тексти є цінними самі по собі — а текст пані Галини, поза сумнівом, є якісним і цікавим, він дбайливо пропрацьований і створений у той спосіб, коли внутрішнє горіння автора осяває процес відповідальної, глибинної роботи не лише над формою, а й над змістом.

А загалом, у цьому романі багато психології, багато дорослішання, багато відповідей на ті питання, які вряди-годи доводиться ставити перед собою чи не кожному з нас. Це стосується і розкриття філософського, у певному сенсі, концепту людського щастя, і пошуку професійного самовизначення, і якихось інтимних моментів штибу взаємин головної героїні із матір’ю, і, насамперед, упорядкування внутрішнього світу Дани, в якому все доволі розбурхано й неоднозначно (принаймні спочатку, як видається). Але все ж, маємо надію, у фіналі героїня Дана-Богдана таки відновлює втрачені зв’язки цілісності, формує себе заново, знаходить потрібні двері, до яких у неї маються відповідні ключі… Хочеться вірити в це, адже книжка й покликана відродити у читача віру, вселити впевненість, сформувати якесь підґрунтя для подальшої роботи вже, власне, над собою самим. Хоча письменниця, до речі, проти того, аби її книжку називали такою, «що змінює життя людей», спонукає до якихось рішень чи пропонує готові рецепти для тих чи інших ситуацій. Радше йдеться про певний поштовх, мить, занурення в текст як шлях до власного самопізнання.

Що цікаво, з відгуків читачів, котрі уже встигли ознайомитися цією прозою, можна дізнатись, що фінал книжки є досить несподіваним і відкритим. Тобто авторка зуміла здивувати навіть найбільш прискіпливих, уважних і вдячних — а це вже, погодьтеся, чимало. Що ж до можливості продовження цієї історії, Галина Лицур-Щадей зізналася, що тепер працює над новим романом про Наталію Кобринську — письменницю, видавчиню і, зрештою, одну із перших українських феміністок. Доволі амбітна й відповідальна мета — зичимо авторці успіхів у її реалізації! А ось герої книжки «Вдома чекає Марко», своєю чергою, відповідно до назви, мусять трохи зачекати — та й авторка має відпочити від них. Тим паче, що, як зазначила пані Галина, поки їхні голоси трохи затихли, вони більше її не турбують. Але якщо все-таки озвуться, вибору не залишиться — доводиться записувати цю нову історію. Тому що саме так, зрештою, і працює справжня література — просто потрібно вчасно записувати ці голоси.

Уляна ГАЛИЧ.

На фото (зліва направо): Ростислав СЕМКІВ, Ганна ОСАДКО, Галина ЛИЦУР-ЩАДЕЙ.