3 тої славної пори вже минуло 370 років. А вчені донині досліджують матеріали про Зборівську битву. Зіставляють різні історичні джерела, намагаються дати оцінку тій події в загальній концепції українського державотворення. Тоді, влітку 1649 року, як відомо, Богдан Хмельницький разом із загонами кримського хана Іслам-Гірея «дотискали » польське військо на чолі з Яремою Вишневецьким в оточеному Збаражі. Зачувши про ту біду, король Ян Казимир поквапився на виручку взятим у лещата, змученим голодом, хворобам і невпинними обстрілами жовнірам та їхнім командирам.

 Дорогою завернув до Золочева, щоб там підсилити кварцяне військо ще не навченим, не сформованим у бойовій одиниці ополченням. Хмельницький таємно балками та яругами вивів свої головні сили зп ід Збаража і кинувся йому навперейми у напрямку Зборова. Поляки якраз переправлялися з урочища Білий берег до міста і замку через заплаву річки Стрипа двома мостами й греблею. Тут їх і заскочила татарська кіннота й козаки. До ночі не вщухала січа. Ворог зазнав шалених втрат. Наступного дня битва поновилася. І вже бачили козаки недалеку перемогу. Та гетьман чомусь дав команду припинити наступ. Микола Костомаров, твори якого не були бажаними ні при цараті, ні за радянської влади, припускає, що Хмельницький стривожився: а раптом християнський король потрапить у полон до мусульман. То була його помилка, бо хан знайшов інший спосіб викупу для себе — таємно розпочав сепаратні переговори. Це і привело до Зборівського договору, не такого вигідного, як сподівалися козаки і їхній гетьман. Одначе Україна, нехай і в обмежених кордонах, але була визнана окремою державою.

 Тепер, з висоти століть, нам легко розмахувати руками й говорити: і тут козацький ватажок припустився помилки, і там слід було чинити по-іншому. Та не нам рядитися в мантію критика. Історія розставить усі крапки над «і», в неї свій суд. А нам лиш личить шанувати наших предків і старатися не робити хибних кроків у новітній історії. Зборівчани свято бережуть пам’ять про колишню звитягу. Вони пишаються своїм історичним музеєм «Зборівська битва », щороку проводять фестивалі духовно-патріотичної пісні «Білий берег ». А коли приходять так звані «круглі» дати, влаштовують масові свята. Так було і десять років тому, коли на місці тих історичних переправ проходила реконструкція битви.

Минулої суботи в Зборові теж розпочалося святкування — тривала наукова конференція, працівники музею запрошували на відкриття виставок. А в неділю біля пам’ятника Т. Шевченку зібралися учасники урочисто ї ходи. Її відкривали своїм дефіле юні музиканти в яскравому вбранні — учасники духового оркестру «Львівські фанфари» Львівської дитячої школи мистецтв з диригентом Андріаном Леськівим. Колона рушила центральною вулицею міста до символічної могили з козацьким хрестом на її вершині. Тепер тут поруч підноситься й обеліск загиблим татарським воїнам. Як би ми не ганьбили хана за його зраду, але того, що тисячі полеглих рядових козацьких союзників заслуговують на вічну пам’ять і шану, ігнорувати не можемо. Біля підніжжя кургану перед імпровізованою трибуною учасники зупинилися. Попереду — ветерани бойових дій АТО і Об’єднаних сил тримали широке полотнище українського національного прапора. А на трибуні всечесні отці відправили молебень за душі полеглих у двобої з ворогом героїв. Зведений хор виконав духовний гімн «Боже великий, єдиний…» Юні козаки показували вправи бойового козацького гопака. Відтак наказний отаман Тернопільського обласного коша Українського козацтва ім. Дмитра (Байди) Вишневецького генерал-хорунжий Володимир Мосейко вручив козацькі нагороди тим, хто приклався до проведення свята. Серед них і заступник керівника народного аматорського хору козацької пісні Зборівського коша ім. І. Богуна полковник українського козацтва Ярослав Горішний, якому в цей день виповнилося 70 років.

 У понеділок, на Спаса, на Білому березі урочисті святкування продовжилися традиційним фестивалем, про який ми вже згадували. Були ще козацькі змаги, дитячі забави, майстер-класи з народних ремесел. Фоторепортаж

В. БУРМИ.