Минулої суботи Україна святкувала: додому, в результаті обміну, повернулись 35 українських бранців Кремля. Серед них 24 полонених українських моряків, а також запроторені в російські тюрми Олег Сенцов (пробув за гратами п’ять років, найдовше за всіх), Олександр Кольченко, Роман Сущенко, Станіслав Клих, Володимир Балух, Павло Гриб, Едем Бакіров… Оскільки військовополонених моряків Росія мала звільнити за рішенням морського трибуналу, то цей обмін був по суті 11 на 35, але менше з тим. Україна зустрічала усіх сльозами радості, квітами, обіймами. Сам президент біля трапа літака кожному тиснув руку й обіймав. А очільник ВМС України прямо в аеропорту кожному з моряків вручив нагороди, кортики і чергові звання. Це море народу і море емоцій дуже дисонували із тим, як у Росії зустрічали своїх «героїв», здебільшого терористів, шпигунів та бойовиків: порожній аеропорт і тільки головного редактора РІА Новини Кирила Вишинського вітали колеги-телепропагандисти Кисельов і Скобеєва. На інших вони навіть не звернули уваги, ніби їх і не було. А ще кажуть у сусідній державі, що ми один народ…

Україна своїх повернутих громадян оточила увагою і турботою. Їх оглянули медики, в разі потреби надають необхідну допомогу. Декому дали тимчасове житло, а невдовзі обіцяють постійне. Моряки уже хочуть вийти в море і продовжити службу. Один із них навіть освідчився в коханні своїй дівчині, що вірно його чекала. Збираються дати прес-конференцію О. Сенцов та О. Кольченко. Для звільнених із полону життя повертається у звичне русло, і дай Боже, щоб для всіх воно склалося якнайкраще.

А тим часом надходять й інші позитивні новини. Росія готується повернути українські кораблі, захоплені в Керченській протоці. Президент Зеленський повідомляє, що досягнуто домовленостей з Путіним про відведення військ від лінії розмежування і що в другому турі обміну до України повернуться всі ув’язнені українці. А їх ще 80 залишається в Росії та в Криму і 227 — на окупованому Донбасі. У президентській команді не приховують радості: їм вдалося те, чого не змогла зробити попередня влада! І пояснення, чому раптом Путін став таким поступливим, теж є. Так, помічник президента Андрій Єрмак, який очолював українську групу під час обміну, твердить: «Процес рухається саме тому, що у президента Зеленського чесне і відкрите бажання припинити війну. Він має відверту і відкриту позицію. Моє особисте відкриття: раніше у політиків такої відкритості не було… Нарешті ми маємо такого президента, який також цінує життя кожного громадянина». Дуже хочеться вірити в добрі наміри нашого президента. Але як повірити, що Путін, який приніс війну в Україну, його військові і найманці анексували Крим, зруйнували Донбас, раптом став альтруїстом, оцінив щирість і відвертість свого українського колеги і пішов йому назустріч?

Отже, ключове питання: ціна цих поступок. Навіть на дуже лояльному до президента каналі «1+1» один із кореспондентів «ТСН» заявив: «Москва нам ще виставить рахунок за це свято свободи». І сталося це дуже швидко. У понеділок в телефонній розмові з президентом Франції Макроном В. Путін заявив, що чекає від Києва: виконання ним домовленостей, досягнутих «нормандською четвіркою» у 2015 і 2016 роках про розведення сил і засобів на лінії розмежування на Донбасі та письмового закріплення «формули Штайнмайєра». Про це повідомляє «Українська правда», посилаючись на прес-службу Кремля. А що таке «формула Штайнмайєра»? Вона передбачає надання Донбасу спочатку тимчасово, а після проведення виборів на непідконтрольній Україні території і на постійно особливого статусу. В листопаді 2018-го Сергій Лавров заявляв, що спроба французьких і німецьких представників узгодити фіксацію «формули» на папері «зіткнулась із опором Києва». А тодішній очільник МЗС України Павло Клімкін не раз заявляв: що бачення «дорожньої карти» щодо імплементації Мінських угод в української та російської сторін різко розходяться. Виникає логічне питання: невже ті бачення почали збігатися?

Ніхто не ставить під сумнів важливість і необхідність обміну та повернення українських бранців Кремля. Не про це іде суперечка в суспільстві. Воно хоче знати політику чинної української влади стосовно Росії і де ті червоні лінії, які вона не переступить. Бо ті швидкість і легкість, з якими розвиваються події, наштовхують на думку: Володимир Зеленський готовий платити за це високу ціну. Причому, ні з ким не радячись і не ділячись своїми планами із суспільством. Показова в цьому плані стаття «Ціна обміну. Як Зеленський руйнує коаліцію на підтримку України» в «Європейській  правді». Як зазначається в ній, «суботній обмін показав дві важливі риси президента Зеленського. Перше — він уміє працювати на результат, не розголошуючи інформації. Друге — для досягнення мети він готовий йти на неоднозначні та відчутні поступки…  Поки так ніхто і не бачив «плану Зеленського», який президент хоче зробити, не обговорюючи публічно. Врешті, ніхто не знає, на які поступки він готовий піти на переговорах у «нормандському форматі». Зеленський обрав шлях швидких перемог високою ціною. Хотілося б вірити, що наслідки будуть помірними, а не катастрофічними. Що Путін не скористається перемогою, яку отримав. Що Росія не встигатиме блокувати українські рішення в ЄС, використовуючи неймовірний козир, який ми їй самі подарували…

Звісно, президент Зеленський, маючи велику підтримку виборців, за канонами демократії, має право на будь-які кроки, навіть небезпечні для держави. Однак відповідальність за них, за можливе послаблення санкцій та руйнування проукраїнської коаліції тепер лежить винятково на новій владі та особисто президентові… Пояснення про попередників перестали працювати». Цю статтю видання визначає як Editorial. Це означає, що текст друкується за підписом всієї редакції та має підтримку всіх її журналістів. До такого кроку «Європейська правда» вдається у виняткових випадках, коли Україна опиняється перед важливим вибором у сфері міжнародної політики. Нині, на її переконання,  ситуація саме така.

Запитаєте: а яким чином наш обмін стосується міжнародної політики та руйнування коаліції на підтримку України? Йдеться про бойовика Володимира Цемаха, «офіцера сил ППО «ДНР», єдиного затриманого свідка у справі збиття малайзійського «Боїнга» МН-17. Лише за умови його включення у список для обміну Росія погоджувалась повернути наших бранців. А тим часом Нідерланди просили не передавати Цемаха Росії. Його, до речі, витягнули з окупованої території в результаті складної і тривалої спецоперації. Є інформація, що один з її учасників поплатився за повернення Цемаха своїм життя. Очевидно, бойовик мав стати ще одним алібі України, що не вона причетна до збиття МН-17, як твердить Росія. Тому-то сусідня держава й погодилась віддати в обмін на Цемаха знакових українських бранців.

Що й казати, перед Володимиром Зеленським стояв важкий вибір: з одного боку, повернути українців, а з іншого — можливе погіршення міжнародних відносин. Свій вибір він зробив. І це тільки початок. Попереду, як нам обіцяють, новий обмін за формулою «всіх на всіх». І тоді Росія повитягує з наших тюрем усіх бойовиків, які сидять за реальні злочини, за вбивства українців. На особливість цих обмінів звернув увагу журналіст Микола Вересень. Ось ми повернули з Росії 35 своїх бранців. Ніхто з них не вбив жодного росіянина, засудили їх за надуманими приводами. А ми віддали за них реальних вбивць, що знищували українців. Принаймні про одного вбитого ними українця він знає. Йшлося про начальника головного відділу контррозвідки УСБУ полковника Хараберюша. Терористку «ДНР» Юлію Просолову, яка підклала під його автівку вибухівку, помилували і відпустили в Росію. А вона за вироком суду мала сидіти 12 років.  Тут теж є моральний аспект: як сприйняли це звільнення рідні загиблого контррозвідника.

Доріг до миру насправді небагато: перемога або капітуляція. Замирення з Росією, яке вибрала нинішня влада, важко назвати перемогою. Протистояти агресорові так, як це робив П. Порошенко, у В. Зеленського немає ні снаги, ні бажання. До того ж до двосторонніх домовленостей із Росією його штовхають світові лідери, щоразу вітаючи такі кроки нашого президента. Тож у багатьох українців виникає закономірна тривога за майбутнє України. Ось чому так важливо, щоб ЗЕкоманда, нарешті, відкрила суспільству, як збирається вибудовувати подальші стосунки України з країною-агресором, як планує повертати Донбас і Крим. Народ має знати правду і не губитися в тривожних здогадках.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел