ЗІБРАЛИСЬ ЛЕМКИ «ГЕН ДО КУПИ»

ДЕПОРТОВАНІ З РІДНОЇ ЗЕМЛІ, РОЗСІЯНІ ПО СВІТУ… ВОНИ ВИСТОЯЛИ І СЬОГОДНІ ВКОТРЕ ДОВОДЯТЬ СИЛУ СВОГО ЛЕМКІВСЬКОГО ДУХУ. УЖЕ ВДВАДЦЯТЕ ЛЕМКИ ЗІ ВСІЄЇ УКРАЇНИ ТА З-ЗА КОРДОНУ ЗІБРАЛИСЯ НА МОНАСТИРИЩИНІ В УРОЧИЩІ БИЧОВА, ЩОБ НАГАДАТИ ПРО ТРАГЕДІЮ 1944—1951 РОКІВ, КОЛИ ЗА ВОЛЕЮ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ ПОЛЬЩІ ТА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ СОТНІ ТИСЯЧ ЕТНІЧНИХ УКРАЇНЦІВ ДЕПОРТУВАЛИ ЗА НАЦІОНАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ НА СХІД І ЗАХІД.

На цьогорічному фестивалі «Дзвони Лемківщини», що приурочений 75-літтю трагедії, лемки упродовж трьох днів, з третього по п’яте серпня, ділилися збереженим духовним надбанням: традиціями, піснями, рідною говіркою.

— Сорок років після депортації ми не могли говорити про ці події, про знущання над нашим народом, — розповідає голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович. — Здавалося, ми втратили свою ідентичність, культурну спадщину. Але після багатьох років вимушеного мовчання патріоти Лемківщини запалили на нашій землі ватру — символ нашого відродження — запалили надію в наших серцях. Так розпочався новий етап історії лемківського народу.

Щоб представити культуру лемків, на фестиваль, який, до слова, вперше визнано міжнародним, з’їхалися десятки колективів та виконавців з різних областей України. Прибули також мистецькі колективи із Сербії й Хорватії. Окрім того, на Монастирищину завітали представники лемківських об’єднань Польщі, Словаччини, Канади та США.

Як зазначив член президії Світової федерації українських лемківських об’єднань, голова фундації дослідження Лемківщини в США Андрій Хомик, Монастириська стає найбільшим центром гуртування лемків.

— Вірю, що у близькому майбутньому цей фестиваль буде не просто міжнародним, а всесвітнім. Сьогодні разом зі всіма присутніми на фестивалі тут є і серця лемків, яких доля віднесла найдальше, до Америки. Ми всі гуртуємося, і ніщо нас не здолає. Хоч віднято в нас батьківщину, але духом ми з нею, — стверджує Андрій Хомик.

 Саме пан Андрій торік виграв міжнародний конкурс на розроблення макета пам’ятної медалі до 75-х роковин із часу початку депортації етнічних українців Закерзоння в 1944— 1951 роках. Як зауважила голова світової організації українських лемківських об’єднань Ярослава Галик, художнику Андрієві Хомику вдалося неабияк відобразити біль, спричинений трагедією 75-річної давнини.

 — Тираж цієї медалі — усього 300 штук, — розповідає Ярослава Галик. — Тому згодом вона матиме велику матеріальну цінність. А для нас, лемків, ця медаль — наше зболене серце, це пам’ять про страшну трагедію нашого народу.

 — На лицевому боці медалі зображений темний похилений хрест, — розповідає про свою роботу Андрій Хомик. — Він символізує наші залишені цвинтарі, поруйновані церкви, забуті села. Хрест обплетений колючим дротом, щоб усі пам’ятали, зокрема й нащадки, що ті трагічні події ніколи не були добровільними, і ніхто добровільно не покидав своєї домівки, хто б свого часу цього не говорив. На фоні того похиленого хреста — білий журавель. Це серця сотень тисяч виселених із рідної землі, котрі линули душею до своїх домівок і тужили за ними. У серці кожного лемка є той білий птах. Це велич нашого народу, який повертається до своєї пісні, танцю, культури.

 І лемкам справді вдалося повернутися до своїх культурних надбань і зберегти їх для прийдешніх поколінь. Про це свідчила багата концертна програма з лемківськими співанками й танцями, а також численні майстер-класи, що відображали їхні традиції. Пройшовши трохи далі від сцени й заглянувши на подвір’я, на яке запрошували словами «Поняглядайте-ся до нас, ту лемківський майстер-кляс», можна було ознайомитися, як у давнину лемки молотили зерно, замішували хліб, розмелювали зерно на жорнах, точили ножі…

Працівниця музейного комплексу «Лемківське село» Людмила Харик розповіла про пов’язування, або ж, як кажуть по-лемківськи, «заселіня» хустки.

— Щоб пов’язати лемківську хустку, потрібно своєрідним чином зібрати волосся в хімлю. Це такий пучок волосся, який розподіляється по кільцю із лози. На це кільце намотували волосся, зв’язували його стрічкою, щоб трималося. Тоді клали чепець, який прив’язували зверху до гульки з волосся. Чепець підв’язували чорною лентою. І тоді вже накладали хустку. Кожна лемкиня мусила мати під хусткою чепець. Він міг виглядати з-під хустки або ж бути схованим. Чепець вважався чимось дуже особистим, тому жінка ніколи не могла дозволити собі зняти хустку й показати його.

Щоб зберегти всі ці унікальні традиції лемківського народу, на території проведення фестивалю збудують лемківське село.

 — Монастириська стане міжнародним центром лемківської культури, — стверджує Олександр Венгринович. — Тут пануватиме лемківський дух, тут буде наш Єрусалим. Першим кроком до розбудови цього місця стане створення музею, що розляжеться на восьмистах метрах квадратних. Це буде один із найкращих музеїв лемківської культури у світі. Його будівництво розпочнеться вже у вересні, на цю справу виділено 12 мільйонів гривень. Таким чином ми збережемо культурну спадщину, яку наші вороги хотіли відправити в безодню забуття. Мені прикро, що до сьогодні ніхто не вибачився перед нами за ту трагедію. Прикро говорити, що цей самий тоталітарний режим, який усе зробив для нашої депортації, перефарбований в інший колір, і далі знущається з нашого українського народу. Лемки протягом багатьох років зберігали свою гідність, і сьогодні ми разом зі всім українським народом відбудуємо нову Україну.

 Зоряна МУРАШКА.

 На фото авторки: народний аматорський ансамбль «Ярославна»; Людмила ХАРИК вчить пов’язувати хустку по-лемківськи; учасник вокально-інструментального ансамблю «Весел і золотниківчани».