Серед тих, хто із самого початку нинішньої війни пішов боронити Україну від російських загарбників, виявилося чимало відомих у нашому футболі людей. Одним із захисників рідної землі став і колишній воротар рівненського «Вереса» та «Дніпра» Святослав Сирота.
Після завершення професіональної кар’єри пан Святослав пробував свої сили у суддівстві, працював на різних посадах у Федерації футболу України, Професіональній футбольній лізі України, вітчизняних клубах України і клубах Молдови та Грузії.
Опинившись на фронті, 51-річний Святослав Сирота намагався гідно виконувати свій громадянський обов’язок. Однак нещодавно під час чергового протистояння ворогові зазнав серйозного пошкодження.
— Після того, як на початку російського вторгнення Святослав відвіз сім’ю на Львівщину, він пішов на війну добровольцем і потрапив на передову, — розповів його колишній одноклубник Володимир Шаран, з яким виступали у «Дніпрі» у середині 90-х років минулого століття. — Оскільки ніколи не воював і не був в армії, йому довелося пройти короткочасну підготовку, після якої вирушив до Лисичанська. Спочатку там боїв не було. Однак згодом Луганська область стала гарячою точкою. І на Сироту чекало непросте випробування на першій лінії.
На жаль, під час ворожого обстрілу його серйозно контузило. Впродовж трьох днів почувався дуже зле. Проте через запеклі бої госпіталізувати його та інших поранених було складно. Та врешті-решт Святослава вдалося перевезти до Дніпра. Спочатку потрапив до лікарні, а потім його перевели до військового шпиталю. Знаходиться там уже четвертий день.
Тож Володимир Шаран, як повідомили на сайті UA-футбол, не може не віддати належне своєму давньому товаришу. Не роздумуючи пішов боронити Україну від рашистських загарбників. Святослав — людина, яка чимало пограла у футбол. Із ним вони разом грали у «Дніпрі» упродовж півтора років. А до цього товариш пам’ятає його ще з часів перебування у київському «Динамо». І сподівається, як і вся велика вітчизняна футбольна громада, на хист лікарів, до надійних рук яких потрапив Святослав у ці травневі дні. Вірять у те, що невдовзі йому стане набагато краще і він повністю вилікується. Головне, що людина жива. Адже життя є найбільшою цінністю. Усі разом чекатимемо на нашу перемогу.
Фото з вільних джерел