У полудень жовтня світ традиційно відзначив День білої тростини. Не обминули цю дату й на Тернопіллі. Урочистості відбулися у культурно-мистецькому центрі «Дозвілля» Тернопільського навчально-виробничого підприємства Українського товариства сліпих.
— Цей день запровадили, аби люди мали змогу краще зрозуміти потреби незрячих, помітили, що поряд є ті, кому треба допомогти, на кого звернути увагу, — зазначає одна з організаторів заходу, тифлопедагог Тетяна Гайтко.
У світі День білої тростини почали відзначати з 1970 року, а на Тернопіллі — з 2000-го. Цьогорічне дійство для особливих краян видалося особливо гірким, бо вперше провели захід без незмінних його учасників — координатора Тернопільського навчально-інформаційного центру «Біла тростина» для сліпих та слабозорих Ганни Богатирьової і незрячого педагога Івана Колосовського, які нещодавно відійшли у вічність. Пані Тетяна розповідає, що і Ганна Іванівна, й Іван Дмитрович були людьми з активною громадською позицією, намагалися підтримати потребуючих. Ганна Богатирьова жила проблемами незрячих й, аби зарадити їхнім клопотам, разом із кількома вчителями заснувала навчально-інформаційний центр «Біла тростина».
— Це єдине таке об’єднання на Тернопіллі. Люди зі всієї області приїжджали поспілкуватися, навчитися шрифту Брайля, орієнтуванню в просторі, роботі на комп’ютері, — пригадує Тетяна Гайтко, яка також була серед співзасновників «Білої тростини».
Другою мамою називає Ганну Богатирьову культорганізатор Тернопільського навчально-виробничого підприємства Українського товариства сліпих і багаторазова лауреатка творчих конкурсів Світлана Гуска. Цьогоріч жінка, згадуючи дорогу для неї людину, традиційно долучилася до пісенного наповнення дійства.
Треба зазначити, що на таких заходах незрячі не тільки демонструють власні таланти, а й запрошують представників влади, щоб розповісти про свої проблеми. Останніх, на жаль, не бракує. Узяти хоча б лише поганий стан доріжок, тротуарів. На них безліч ям, вибоїн, вони не освітлюються. Таким тротуаром нелегко просуватися і здоровим, не те що людині з вадами зору.
Ще один клопіт, яким переймалися присутні, — закриття міжобласної спеціальної вечірньої (змінної) і заочної школи для сліпих та слабозорих.
— Навчальний заклад закрили, бо він підпорядковувався Шевченківському району Києва. Відбувається процес децентралізації, і Шевченківський район не міг платити зарплату вчителям всієї України, адже в державі нараховувалося двадцять вісім консультпунктів цієї школи, — пояснює Тетяна Гайтко.
Та попри незгоди люди із вадами зору не втрачають надії на краще майбутнє, сподіваючись як на небайдужість держави, так і на чуйність кожного з нас.
На фото: талановиті учасники дійства Василь ГОРОШКО та Світлана ГУСКА.
Фото авторки
Прокоментуйте