Герої Крут і сьогодення

Герої Крут і сьогодення

Першого лютого «ВЖ плюс» опублікувало статтю Стефана Грицьківа «Пам’яті героїв Крут», в якій він розповів про історичні обставини того часу, про хід бою під Крутами. У своєму матеріалі я розкажу про деталі бою та видання, які присвячені пам’яті цих подій та вивченню подвигу крутянців.

20 листопада 1917 р. третім Універсалом Центральної ради було проголошено Українську Народну Республіку, правда із застереженням «…не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її…» Перед тим В. Ленін підписав «Декларацію прав народів Росії», яка проголошувала рівність всіх народів Росії, суверенітет, а також право на вільне самовизначення, аж до відокремлення. Та прийняття III Універсалу хоч із застереженнями сильно занепокоїло московське керівництво. 15 грудня 1917 р. Й. Сталін опублікував статтю «Что такое Рада», в якій написав: «Рада или буржуазный секретариат, есть правительство изменников социализма… Мы не сомниваемся, что правительство Рады также будет сброшено усилиями рабочих и солдат Украины…» Отож Росія розпочала проти України збройну агресію, щоб наша країна не стала незалежною державою. І вже 25 грудня московська армія під командуванням Антонова—Овсієнка почала наступ на Україну і без особливих зусиль почала займати території. Опору їм не було. Як відомо, велике українське військо, що налічувало літом 1917 р. 300 тис. солдат було демобілізоване. Це була одна з найбільших помилок Центральної Ради. Крім Антонова-Овсієнка з північного сходу, наступала армія Муравйова. Захищати Україну не було кому. Московити захопили Харків і звідти пішли на Полтаву, Київ. Муравйов проголосив себе командувачем укрфронту, своє військо розділив на чотири армії. Українці Г. Лапгинський та Ю. Коцюбинський (син відомого нашого письменника М. Коцюбинського) долучилися до штабу Муравйова і під час походу на Київ репрезентували там Народний Секретаріат.

Загроза бути поглинутою більшовицькою навалою підштовхнула Центральну Раду на рішучий крок, на який вона давно не могла відважитись. Вночі з 24 на 25 січня 1918 р. на прилюдному засіданні Малої Ради, М. Грушевський зачитав IV Універсал, який проголошував: «Народе України! Своєю силою, волею, словом стала на Землі Українській Вільна Українська Народна Республіка… Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу…» Правда, в IV Універсалі повторювалась відома помилка: «розпустити армію зовсім», «завести народну міліцію».

На противагу УНР у Харкові окупанти проголосили Українську Радянську Республіку, до керівництва якої ввійшли Артем, Ф. Сєргеєв, Є. Бот, В. Затонський. Цей уряд негайно визнав Україну федеративною частиною Росії та поширював на її територію чинність декретів уряду радянської Росії і скасував усі закони і розпорядження Центральної Ради.

Захопивши Полтаву, московське військо попрямувало на Київ. Крути, залізничний пункт, був ключем до столиці України, тому командування УНР вирішило його боронити. Реальною силою був Гайдамацький Кіт Слобідської України під командуванням Симона Петлюри (але всього 600 вояків), відділи «Вільного козацтва» під проводом М. Кавенка, Перша військова школа ім. Б. Хмельницького та ще окремі нечисленні підрозділи. Проте через більшовицький переворот на заводі «Арсенал» у Києві ці військові підрозділи пішли туди. Боронити Україну вирішило київське студентство. Українська фракція центру Університету св. Володимира зробила «Звернення до українського студентства», яке опублікувала в газеті «Нова Рада». В ньому мовилось: «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь обсіла нашу Україну російсько-більшовицька грабіжницька орда… В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно пройти на допомогу своєму краєві і народові, одностайно стати під прапор борців за волю України… Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців…»

Студенти Українського народного університету, учні Кирило-Мефодіївської гімназії, учні київських військових шкіл почали записуватись в «Курінь Січових Стрільців». В цьому ж номері газети «Нова Рада» ще містився такий заклик: «Всі товариші, що вписались в Курінь, повинні негайно явитись в казарму куреня в Констянтинівській військовій школі». Отже, без будь-якої військової підготовки, погано озброєні юнаки 27 січня 1918 р. вирушили на фронт. Сотником обрали студента В. Омельченка. 28 січня о четвертій ранку вони зупинились на залізничній станції Крути, що за 18 км від Ніжина. Зранку 29 січня вони залягли у виритих перед станцією окопах по обидва боки колії і о 9-ій годині ранку на них почали наступати російські війська. До обіду юнаки героїчно відбивали атаки, а після обіду наші хлопці не могли витримати наступ противника, що переважав їх у 10 разів. На лівому крилі студенти з багнетами кинулись в останній бій. Більшість — близько біля 300 — разом із Сотником В. Омельченком в бою загинуло, інші потрапили в полон і були замордовані. Батьки багатьох своїх синів не могли розпізнати, на стільки по-звірськи були спотворені їхні обличчя, а розпізнавали їх тіла хіба по вишитих сорочках. Крім подвигу, який вони вчинили, що нагадував подвиг 300 спартанців під Термопілами, вони ще зробили для України одну добру справу: порозбиравши рейки залізної дороги, вони на два дні стримали як червону навалу на Київ і за той час Центральна Рада переїхала до Житомира і делегація УНР встигла підписати у Бресті з московськими окупантами Брестський мирний договір з поверненням уряду УНР до Києва. Після відступу більшовиків більшість Героїв поховали у Києві на Аскольдовій могилі.

Уже в 20-х роках минулого століття з’явилась низка публікацій про Крути дослідників і учасників бою, котрі дивом вижили. Серед авторів — Аверкій Гончаренко, Ігор Лоський, Левко Лукасевич, Михайло Михайлик, Борис Монкевич, Степан Цап, Іван Шарий.

У Галичині культ Крут зародився і поширився серед пластової молоді. Поміж учасників бою під Крутами було 16 вихідців із Галичини, і про це молоді галичани добре пам’ятали. У 1926 р. у Львові створили курінь старших пластунів імені бою під Крутами. Вони почали ширити легенду про героїв Крут серед молоді. У справі вшанування крутянців багато зробила філія «Товариства наукових викладів ім. Петра Могили» у Львові, яка в двадцяті роковини бою влаштувала перші всестудентські сходини, присвячені цьому. 25 січня 1931 р. львівське студентство на вічі ухвалило, що для вшанування пам’яті героїв Крут проводитиме в день роковин бою 29 січня одноденну голодівку.

21—22 березня 1931 р. у Львові II студентська конференція ухвалила резолюцію про те, що роковини бою під Крутами стають всестудентським пам’ятним днем. 7 лютого 1932 р. відбулася перша урочиста академія, її організували львівські студенти в міському театрі. У цьому ж році журнал «Студентський шлях» у Львові випустив працю «Бій під Крутами» 10-тисячним накладом, який поширили по всій Україні. Це ж видання виступило ініціатором збору матеріалів про вшанування пам’яті геройського чину.

У містах світу, де є українська діаспора, надруковано низку праць і публікацій про Крути. 1941 р. в українському щомісячнику «Пробоєм» у Празі вийшов есей Євгена Маланюка «Крути. Народини нового українця». Подвиг героїв Крут висвітлено в книжках «Легенда Крут» (Мюнхен, 1949), «Крутянська подія підполковника артилерії Січових стрільців Армії УНР В. Зарицького» (Чикаго, 1972), крутянець Левко Лукасевич присвятив героям свою книжку «Роздуми на схилку життя» (Нью-Йорк, 1982 р.)

Перше видання про Крути за часів незалежності — «Герої Крут. Лицарський подвиг українців 29 січня 1918 року» — видане в дрогобицькому «Відродженні» 1995 р. із передмовою Івана Ільєнка. У ньому подано спогади учасників бою під Крутами, статті М. Грушевського, Д. Дорошенка, Є. Маланюка, Л. Старицької-Черняхівської, а також художні твори, присвячені юним лицарям України. Київське видавництво «Україна» в 2008 р. випустило книжку «Героїка трагедії Крут» (упорядник професор В. Сергійчук), в якій, крім статей і художніх творів про Крути, подано список січових стрільців, старшин, юнаків військових шкіл, студентів, гімназистів, що брали участь в бою. Того ж року в столичному «Смолоскипі» вийшла збірка «Про пам’ять героїв Крут» (упорядники Осип і Надія Зінкевичі). У 2010 році в Києві у видавничому центрі «Просвіта» вийшла книжка «Крути: січень 2018 року», видана історико-культурологічним товариством «Герої Крут» (упорядник Я. Гаврилюк), праця налічує 880 сторінок, упорядкована в хронологічному порядку, починаючи з кінця 1917 р. по 2010 р. У виданні використані матеріали Центрального державного архіву, архівів вищих органів влади України; там вміщено дослідження українських вчених про Крути, а також текст кіносценарію про Крути, тематичні пісні, легенди, молитви. Передмови до книжки написали І. Дзюба та П. Мовчан. Перший, зокрема, зазначив: «Без прикладу Крут, без пам’яті про Крути не було б ні ідеалізму патріотичної галицької молоді 20—30-х років, ні Української повстанської армії, ні поезії Василя Симоненка, ні жертовного подвигу Василя Стуса та його друзів, ні «революції на граніті».

Подвиг героїв Крут повторили Герої Небесної сотні та захисники Донецького аеропорту й Дебальцева. Уже півтори тисячі наших вояків віддали своє життя за країну, а скільки їх ще буде…

Нині над Україною знову нависла небезпека втрати своєї державності. На її самостійність, як і в час бою під Крутами, зазіхає Росія. На цьому етапі Путін хоче вже не агресією, а через свою кандидатку на пост президента — Юлію Тимошенко — отримати контроль над нашою державою. 46 депутатів різних фракцій звернулися до Юлії Тимошенко із запитанням, чому її партія не голосує, коли розглядаються питання російської окупації, а сама Юлія Володимирівна не присутня на таких засіданнях у парламенті. Дотепер відповіді не отримали. Чому — зрозуміло, адже вона залежна від Путіна.

Володимир КОЛІНЕЦЬ,

народний депутат України першого скликання.

м. Тернопіль.

Малюнок Юрія ЖУРАВЛЯ