ДЕПУТАТ РАЙОННОЇ РАДИ, РАДНИК ГОЛОВИ РАЙРАДИ, СІЛЬСЬКИЙ ГОЛОВА, КОМАНДИР ВЗВОДУ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, МІСЬКИЙ ГОЛОВА… ЗДАВАЛОСЬ БИ, ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ ПОСЛУЖНИЙ СПИСОК МОЖЕ БУТИ ЛИШЕ У ЛЮДИНИ СТАРШОГО ВІКУ, АЛЕ МІСЬКИЙ ГОЛОВА ЧОРТКОВА ВОЛОДИМИР ШМАТЬКО РУЙНУЄ ВСІ СТЕРЕОТИПИ. МЕРУ НАЙБІЛЬШОГО В ОБЛАСТІ МІСТА (ПІСЛЯ ТЕРНОПОЛЯ) НЕЩОДАВНО ВИПОВНИЛОСЯ ТРИДЦЯТЬ ТРИ. ЗА СПИНОЮ — ВЕЛИЧЕЗНИЙ ДОСВІД У МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ, А У МАЙБУТНЬОМУ — БАЖАННЯ ЗМІНЮВАТИ УКРАЇНЦІВ І УКРАЇНУ.

 «Після Помаранчевої революції зрозумів, що політика — це моє»

У 2005 році, після революції, відчув, що політика — це моє. Через рік мене обрали депутатом Чортківської районної ради, і тоді (у віці 19 років!) в мене офіційно розпочалося доросле життя. Звичного для всіх юнацтва й молодості в мене не було, завжди контактував з людьми значно старшими. Перші засі- дання сесії, перший досвід, перші труднощі…

 Відразу здивувався, що всі працюють за планом, за шаблоном. «Такий маємо план, а таке виконання, такий план, а таке виконання», — постійно одне і те ж. Мені, як депутату, люди писали звернення: то дорогу допомогти відремонтувати, то освітлення провести. Хотілося допомогти, а все, що я міг зробити — це звернутися листом до голови райради. Звідти, зазвичай, приходила відповідь, мовляв, вибачте, але ці роботи у бюджеті не передбачені.

 Для чого люди йдуть на вибори? З надією, нарешті, бути почутими. І їх треба чути! Вони ж звертаються до влади не просто так. Звичайно, неможливо розв’язати всі проблеми, але почути треба кожного.

 Завзятості й бажання мені ніколи не бракувало. Будучи ще студентом третього курсу, на сесіях райради був одним із найактивніших. Запитання, уточнення… Мене цікавило абсолютно все! І вже у 2007 році мене запросили на роботу до районної ради на посаду радника голови. Емоції не передати словами — це моє перше робоче місце!

 Перше робоче місце, перші серйозні обов’язки та відповідальність — підготовка проектів рішень, напрацювання стратегії розвитку сіл… Я отримував від цього задоволення!

«Місцеве самоврядування — поле для креативу»

Одного разу прийшов до сільського голови рідної Білої, пропоную: давайте те і те зробимо. У відповідь, читаючи газету: «Нема грошей. В країні нема грошей, та й у селі нема». Я не розумів цього. Сільський голова ходить на роботу, підписує дов ідки, всім розповідає, що у держави немає коштів, і за це отримує зарплату…

Місцеве самоврядування — місце, де треба фантазувати, шукати виходи з ситуацій, адже можливості все ж є! Вважаю, що про людину повинні говорити її справи, тож захотів спробувати себе у ролі сільського голови. На той час, працюючи у райраді, я вже мав поняття, що таке місцеве самоврядування, вивчав законодавство, «правила гри».

У людей є такий стереотип, що керувати селом чи містом має просто добрий господар. Якщо у нього на подвір’ї та городі порядок, значить і тут справиться. Частково — так, але це не основне. Голова — це, передусім, практичний менеджер. У нього повинна бути мотивац ія та бажання взяти на себе відповідальність. Для чого ти просиш підтримки у людей та йдеш на вибори? Щоб працевлаштуватись і отримувати зарплату? Якщо так, то це катастрофа.

У 24 роки ходив селом, цікавився думкою людей: чи підтримають вони мене? Підтримали, повірили, дали шанс показати себе! І за це досі вдячний!

Ну, а далі — все у моїх руках. Біла — приміське село, найбільше в області, близько 3700 жител ів на той час. Роботи — не початий край. У сільській раді елементарних умов не було. Води не було ні в амбулаторії, ні у будинку культури, ні в садочку. Здавалось би, прості загальноприйнят і речі. Але їх не було. І нам вдалося це зробити. Не вважаю, що таким потрібно хвалитись, але вирішуючи найпрост іші проблеми, ми демонстрували повагу до людей, ми чули їхні бажання.

 «У моєму селі взимку дороги прогортали швидше, ніж у Чорткові» Пам’ятаю, як колись бабуся у моєму селі гучно розповідала, що їй подобається молодий сільський голова. Їй для щастя багато не треба: ми всього лиш освітили вулицю, якою вона йшла до церкви. Для мене освітлення села було стратегічним завданням. У мій перший робочий день у Білій світилося 26 ліхтарів, в останній — 603. Ми не шукали виправдань, ми шукали можливості.

Наступна важлива річ — організація вивезення сміття та дотримання чистоти на вулицях. Люди десятками років викидали сміття абикуди, тож ми придбали вантажний автомобіль і рік (!) забирали відходи абсолютно безкоштовно. Чому безкоштовно? Таким способом хотіли заохотити й навчити людей не засмічувати посадки, річки, озера, а викидати сміття у спеціальний день на спеціальну машину. І це подіяло! З часом люди переконалися, що це справді зручно, та почали платити за вивезення сміття. Черговий приклад того, що, шукаючи можливості, ти обов’язково їх знайдеш.

 Вулиці освітили, сміття вивозили, взимку дороги від снігу прогортали… До речі, тоді у Білій дороги прогорталися швидше, ніж у Чорткові! На день села встановили вебкамеру і транслювали онлайн святкування! Було приємно, коли жінка підійшла до камери й передавала привіт своєму синові у Корею…

 Ми змогли привернути увагу до нашого села, про нас неодноразово говорили, писали, знімали сюжети. Ми на всю область показували приклад, чого можна досягти, якщо ти живеш роботою.

«Одного сина я віддаю Україні, а іншого — залиш мені»

Настав важкий 2014 рік, коли на українську землю ступила нога окупанта. Доводилося ходити з хати у хату, повідомляти молодих людей про проходження медичного огляду, всіма способами сприяти мобілізації. І один випадок закарбувався мені у пам’яті на все життя…

Прийшли вручати повістки до будинку, де у мами було двоє синів. Жінка вийшла зі сльозами на очах і промовила: «Будь ласка, не забирай у мене двох. Я одного віддаю Україні, а іншого залиш мені, щоб мені на старість було кому ложку води подати». І ця фраза пройняла мене. Я дуже переживав за нього, дякувати Богу, син повернувся до матері живим.

Я поставив собі питання: чому я повинен когось відправляти на фронт, а сам бути тут, на мирній землі? Добровільно пішов до військкомату. Мама дуже погано це сприйняла, а жінка переймалася ще більше, бо нашій донечц і було лише 8 місяців…

Дякую Богу, що мені вдалося рік відслужити, це робить мене щасливим. Тим паче, я був командиром взводу, а це знову ж таки відповідальність. Ти повинен зберегти життя своїх воїнів (одного — Сергія — мені вберегти не вдалось…), повинен виконати бойове завдання. Це було надзвичайно складно, зважаючи на те, що у взводі були люди різного віку, з різних областей, з різним баченням війни…

«Чекати змін, нічого не змінюючи, — це марно»

У період після подій Євромайдану мені пропонували очолили Чортківську районну державну адміністрацію. Я майже без вагань відмовився. Чесно допрацював на посаді Білівського сільського голови і, чесно зізнаюсь, мріяв стати мером Чорткова.

Чому я так хотів стати міським головою? Будучи головою села та фактично не маючи ресурсів, не маючи достатньої кількості людей, ми змогли чимало зробити. А у місті — велика команда, великий колектив, комунальні служби… Тут можна гори звернути! Усвідомлював, що без хорошої команди мені самотужки нічого не вдасться досягнути. Напрочуд швидко нам вдалося сформувати команду «Сили людей », об’єднавши абсолютно різних людей, яких поєднувало одне — зробити Чортків кращим.

Свого часу отець Володимир Заболотний допоміг сформулювати мені гасло, з яким я балотувався на сільського голову і яке залишилося зі мною досі: «Чекати змін, нічого не змінюючи, — це марно». Як можна хотіти змін, якщо ви обираєте старого голову міста? Повірте у мене, дайте шанс молодому і я не підведу! Приємно, що люди з мого оточення завжди мені допомагали. Казали «ти стара- єшся, робиш, чогось прагнеш, значить ми тобі допоможемо».

Я усвідомлював, що несу відпов ідальність уже не лише за себе, а й за всю свою команду, з якою йшов на вибори.

 «Чому я люблю свою роботу? Бо тут можна бути вільним художником»

Йдучи на вибори, команда «Сили людей» будувала свою програму, виходячи із результатів опитування, яке самі ж провели. Ми відкрито йшли до людей та запитували: що ви хотіли б змінити чи покращити у місті? Хтось називав проблеми із водою, у когось було центральне водопостачання, хтось закликав забрати ринок із центру міста, очисні споруди тощо. Чортківчани самі сказали, що їх турбує, а ми, виходячи із цього, будували стратегію розвитку міста. Передвиборча програма повинна бути реальною. І хоча б 90% з неї потрібно реалізувати.

Міський голова мусить бути відкритим, повинен не скаржитись, а пояснювати людям. Чортківчани мають знати, чому щось зробили саме так, а не інакше. Чому я люблю свою роботу? Бо тут можна бути вільним художником. Головне завдання місцевого самоврядування — максимально ефективно використати гроші платників податків на благо міста. У нас є стратег ія, яким Чортків має бути через десятиліття.

Люди повинні усвідомити, що Україна починається з маленького міста, Україна починається з Чорткова. Україна починається з сортування сміття, з поваги до природи, з поваги до оточуючих.

«Наша команда правильно стратегічно рухається вперед»

За кілька років спільної важкої праці наша команда досягла чимало. Ми стабілізували роботу водоканалу, зупинили його банкрутство, адже на початку нашої каденції у них було сім мільйонів гривень боргу. Ми почали замінювати мережі, повністю перестали брати воду із річки, а лише зі свердловин. Раніше воду подавали погодинно, а тепер вона є цілодобово. Звичайно, зроблено ще не все. Але ми стратегічно працюємо у цьому напрямку.

Вдалося залучити більше ніж 40 мільйонів гривень із державного бюджету на реконструкцію та будівництво біологічних очисних споруд, які до цього у Чорткові так ні дня і не працювали. Можливо, це не головне благо для жителів нашого міста, але це величезна відповідальність перед тими ж Заліщиками, перед Дністром, Чорним морем, екологією загалом.

 Ми активно працюємо над створенням Генерального плану міста; зробили історико-архітектурний опорний план Чорткова, цим самим зберігатимемо архітектурні пам’ятки; завершуємо роботу над індустріальним парком, де повинен зайти потужний іноземний інвестор; розвиваємо туризм, почали проводити фестивалі. Зрештою, відкрили завод «СЕ Борднетце-Україна», на якому працює понад 1700 осіб.

За останні роки у Чорткові, завдяки стимулюванню з боку міської влади, створюється все більше ОСББ, люди починають брати на себе відповідальність за управління власного будинку.

Головне, щоб люди повірили, що зміни можуть настати, якщо їх щиро прагнути!

«За п’ять років країна дуже змінилася»

 Для мене дуже приємно, що місцеве самоврядування нарешті починає отримувати додаткові повноваження. Місцева влада роками просила про це. І тут несподівано після подій Євромайдану завдяки реформам уряду впроваджується децентралізація. І як з’ясувалося, не всі до цього готові. Не всі хочуть відповідальності, не всі хочуть повноважень, не всі хочуть змінюватись і намагатися змінювати оточення.

У той же час громадянське суспільство за цих п’ять років стало кардинально іншим — з’явився жорсткіший контроль діяльності влади, вимагання публічності, люди більше не бояться влади. Тепер постає питання: хто має бути сільськими чи міськими головами, хто повинен бути депутатами у парламенті? Це повинні бути люди з досвідом і практичними навиками.

 Не можна працювати у місцевому самоврядуванні на половину сили. Ти зобов’язаний працювати на повну, а ще — креативити. Не шукати виправдання, а знаходити шляхи розв’язання проблеми. Твоя робота — це твоя картина, малюй її так, щоб вона сподобалась людям.

Моє завдання як міського голови, щоб про Чортків чули й знали, щоб нас ставили у приклад іншим; щоб у нашому місті були робочі місця. Ми повинні показати, що у Чорткові можна повноцінно жити. Головне — не стояти осторонь та не бути пасивним. На жаль, так склалось, що у нашій країні активна менш ість рятує пасивну більшість. Історія з двома революціями, війною, акціями протестів…

 Дуже хочеться, щоб місцеве самоврядування продовжувало розвиватись, і нам надали ще більше повноважень, аби ми могли відповідати за все, що у місті відбувається. Нам недостатньо повноважень у сфері надходження та адміністрування податків, транспорту, екології. Це все потрібно змінювати на законодавчому рівні. Тому дуже хочу, аби внаслідок виборів 21 липня до нового українського парламенту потрапило якомога більше представників місцевого самоврядування, щоб люди обирали у депутати сільських, міських голів.

Голосуючи 21 липня, ми повинні керуватися не емоціями, а холодним прагматичним розумом. Людей можна зрозуміти, вони хочуть змін, тож щоразу на виборах обирають інших. Але насправді Україні потрібні зміни не у бюлетенях, а у головах.

Перед Україною постало нині три найбільших виклики. Перший — закінчити війну. Другий — зупинити трудову міграцію, зупинити відтік якісних кваліфікованих фахівців. Третій — збільшити народжуваність. Розв’язання цих проблем повинно стати національною стратегією.

Записала Христина ВОЯК,

студентка факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.