Прочитала у «Калині» за 23 листопада матеріал письменника Богдана Мельничука «На життєвому роздоріжжі» в рубриці «Допоможіть порадою!» Відразу хочу зауважити, що насправді (в ідеалі), ніхто нікому нічого не має радити. Людина має ухвалювати рішення сама. Як би це не звучало жорстоко… Поміркуймо разом над ситуацією, в якій опинилася «газетна» героїня, і над тим, чому людина повинна сама вирішувати.
Почну здалека. В останнє десятиріччя, а може, й раніше, з’явилася в Україні цікава «мода» на інтимні стосунки до одруження, що прийшла із Заходу. Це абсолютно не притаманна нашій ментальності «традиція». Ні християнству, ні язичництву. Ні жодній із п’яти основних релігій світу. І якщо мені ще хтось казатиме, що Європа є взірцем загальнолюдських моральних цінностей, то гріш йому ціна. Це взагалі окрема тема для розмови. Істинні цінності подружнього життя для наших предків завжди були на першому плані. Я не буду засуджувати Олю, бо не маю морального права. Той, хто по-справжньому кохав, зрозуміє, про що я. Але є одне «але», яке стосується сотень тисяч хлопців та дівчат у нашій країні, бо згодом саме через це «але» з’являються у житті молодих людей не просто проблеми, а біди, іноді — скалічені життя. Як у випадку з Олею: покохала, разом жили, мали одружитись, мама судженого відмовила, одружила на іншій, Оля ж із помсти пішла до іншого… Якось так.
Спробуємо покроково розібратись у ситуації. Наші предки чудово володіли енергетичними знаннями. Просто вони не знали наукової термінології. Знаєте, що відбувається, коли молодь живе, як тепер кажуть, громадянським «шлюбом»? Під час статевого акту значна частина сексуальної енергії «перетікає» від одного партнера до другого. Той, що має більші почуття до іншого, «губить» 50-60 відсотків. Коли не складається життя із цим партнером, йде до іншого й там залишає ще якийсь відсоток енергії, яка, до речі, була призначена Творцем (природою) — як хочете, так і називайте, для створення сім’ї.
Розгублену енергію зібрати докупи важко. А ще важче створити нові стосунки. Бо енергія попередніх «обранців» нікуди не зникає, вона залишається в біополі. Й той, з ким ви нарешті вирішили побратись, почуватиметься некомфортно. Він «шкірою» відчуватиме в біополі обраниці енергетику її попередників. І саме це надалі провокуватиме ревнощі, конфлікти тощо.
Якщо «колекціонувати» стосунки з чоловіками, то можна легко потрапити в енергетичну негативну пастку. Що насправді й відбувається. Іншими словами — замкнене коло. Заліковувати рани втрачених почуттів — тривалий процес, який потребує терпіння і духовної праці. Насамперед, над собою. Недарма в народі кажуть: «Найкращий лікар — це час». А на Сході кажуть ще інакше: «Час — це Бог. Не розтринькуйте його намарно».
Однак вищезгаданої ситуації могло й не бути. Навіть не так: цього не мало бути. Причина? У батьківському вихованні. Бо саме воно закладає основні цеглинки духовного фундаменту. Особисто маю не одних знайомих, які позиціонують себе праведними християнами і водночас потурають своїм дітям: винаймають квартиру, де ті нібито «приглядаються» одне до одного. Мотивація дивує: бо так усі роблять. Батьки навіть не усвідомлюють, що власноруч заганяють дитину до енергетичної «кабали», з якої потім доведеться викарабкуватися чи не все життя. Та й чи вдасться?
Як важливо бути гармонійно врівноваженим. Ще ніколи й нікого емоції не привели до добра. Оля погодилася переїхати до іноземця Омара і стати там господинею. Чому не дружиною? Адже за словом «господиня» — непевна тимчасовість. Господинею кухні чи помешкання може бути хто завгодно і де завгодно. А от дружиною…
Ще одна суттєва помилка дівчини. «Можливо, я навіть закохалась у нього. Принаймні дуже звикла». Трактування ситуації звучить як заперечення заперечень. Так не буває. Не можна ж бути наполовину вагітною. Олю, треба визначитись із почуттями. Та й дивні вони якісь, ці «почуття», бо, не побравшись із Омаром, ти вже ставиш йому претензії щодо неіснуючої перспективи.
Омар — це справді твій хибний крок. Втім, це моя суб’єктивна думка, яка виникла після прочитання статті. Можливо, все зовсім не так, як змалювала моя уява. Але ж є у статті речення: «Навіть якщо плани Омара збудуться, то ще невідомо, чи візьме він мене з собою». Щоб так сказати, треба мати на те причину. А вона — у твоїй підсвідомості. Адже чомусь ти це сказала. У чомусь ти все ж таки засумнівалась. Чомусь вихопилась із тебе ця «багатозначна» фраза? Тлумачення цьому — страх. А там, де він є, немає справжніх почуттів. Там — інстинкти, звичка.
Твої, Олю, проблеми почались дуже давно, ще коли ти перебувала в лоні мами, в перший і другий місяць вагітності. Це час, коли формується впевненість, вміння виживати у найскладніших ситуаціях. Мама отримала якийсь стрес… Можливо, причина в її стосунках із батьком. Через це ти боїшся відповідальності. Йдеш шляхом найменшого спротиву. Тобі легше просити поради у когось, ніж зібратись із думками і попросити допомоги у Творця.
Радити можна багато. Скільки людей, стільки й думок. Але порада іншому — пряме втручання в долю людини. Можна підказувати, але в жодному разі не радити. Бо, якщо робитимемо так, то перетягуватимемо на себе проблеми інших. Ми не можемо знати, чому людина проходить ті чи інші страждання. Однозначно, через випробування гартуємося, стаємо міцнішими і стійкішими. До чогось готуємось (нас готують) саме в такий спосіб. А якщо хтось влізає у чиюсь долю зі своїми порадами, він позбавляє людину унікального шансу — шансу навчитись бути впевненим, сміливо ухвалювати будь-які рішення, які, зрештою, і визначають майбутню долю. В іншому разі ми перешкоджаємо планам Творця. Це дуже серйозні речі.
А може й бути так: щось колись посіяли не те, не те й пожинаємо. На кожного з нас є життєвий сценарій. До речі, змінюючись особисто в позитивний бік, працюючи над собою духовно, вдосконалюючись, можемо вносити деякі корективи до вищезгаданого «сценарію». Право вибору завжди за нами. Безвихідних ситуацій не буває.
Олю, твоя доля в твоїх руках. Не в Павлових. Тим паче, не в Омарових. У Божих очах ти не просто Оля, це лише «назва форми». Ти перлинно-осяйна Душа на безмежних просторах Всесвіту! Довірся сама собі. Адже ми створені всі за «образом і подобою». Просто ти чомусь забула про це. Все в тебе буде добре. Бог тобі назустріч!
Валентина СЕМЕНЯК,
письменниця.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте